Хоча життя у сучасній Греції багато в чому відрізняється від часів Візантійської імперії, розуміння історичного контексту допомагає краще інтегруватися та зрозуміти коріння соціальних установок. Грецьке суспільство протягом століть формувало своє ставлення до людей з інвалідністю, і візантійська доба є ключовою для цього процесу.
У Візантії ставлення до людей з особливими потребами було вкрай суперечливим. З одного боку, християнська віра виховувала милосердя, що спонукало до благодійності. Це призвело до створення спеціалізованих установ — лікарень та притулків (ксенонів), де про людей з інвалідністю піклувалися. Допомога часто надавалася при церквах та монастирях, що підкреслювало релігійну складову благодійності.
З іншого боку, існував сильний елемент стигматизації та жалю. Суспільство оцінювало людину з інвалідністю не лише за її станом, але й за її соціальним статусом. Ставлення могло суттєво відрізнятися залежно від того, чи була інвалідність фізичною чи ментальною, чи належала людина до шляхетного стану, чи була вона бідняком. Це означало, що людина з інвалідністю могла бути як об’єктом милосердя, так і зазнавати дискримінації.
Для українців у Греції це історичне розуміння важливо, оскільки воно показує, як у грецькій культурі формувалися поняття солідарності та відповідальності перед вразливими верствами населення, які частково відображаються і в сучасній системі соціального захисту.
