У листопаді 2024 року студентка Аху Дар’яї з Ірану привернула увагу всього світу, коли вийшла в самій білизні на подвір’я свого університету в Тегерані. Цей сміливий вчинок був розцінений як протест проти примусового носіння хіджабу. Через майже два роки її близька подруга поділилася з виданням Daily Mail подробицями того, що передувало цій події та які наслідки вона мала для 32-річної жінки.
За словами подруги, інцидент стався в Ісламському університеті Азад у Тегерані. Хіджаб Дар’яї зісковзнув з її голови, коли вона піднімалася сходами, і вона не одразу це помітила, дивлячись у телефон. Чоловіки почали кричати на неї та тягнути, під час чого її одяг порвався. Дар’яї повели до приміщення, яке, за свідченнями, використовувалося для покарання студенток. Саме тоді вона вирішила зняти одяг сама і пройтися у дворі лише в білизні, сказавши: “Якщо ви збираєтеся зняти з мене одяг, я зроблю це сама”. Відео цього вчинку швидко облетіло світ, викликавши мільйони переглядів та міжнародний резонанс. Дар’яї залишалася на подвір’ї до прибуття поліції, яка, як стверджує подруга, насильно затягнула її у фургон. Під час транспортування до відділку їй перекривали дихання, що змусило її думати про смерть і кусати поліцейську, аби вижити. У відділку їй двічі ввели ін’єкцію, після чого вона втратила свідомість. Коли Аху прокинулася, її руки та ноги були зв’язані в лікарняному ліжку, а будь-які спроби отримати інформацію про сім’ю чи події призводили до нових ін’єкцій, що занурювали її у сон.
Міжнародна Амністія закликала до її негайного звільнення, назвавши її вчинок протестом проти зловживань примусовим носінням хіджабу. Іранська влада ж заявила, що поведінка Дар’яї була пов’язана з проблемами психічного здоров’я, і її помістили до психіатричної установи. Однак Аху заперечує наявність психічних розладів, вважаючи цю версію спробою представити її дії як особисту проблему, а не як політичний чи соціальний протест. Її сім’я, включаючи дітей та колишнього чоловіка, також зазнала тиску з боку влади, щоб підтвердити версію про психічне захворювання. Через 18 днів студентку звільнили, але вона залишається під наглядом, її телефон контролюється, і вона щомісяця змушена отримувати ін’єкції флупентиксолу. Лікарі застерегли її, що припинення прийому ліків призведе до повторного арешту та повернення до психіатричної лікарні. Сьогодні Аху Дар’яї продовжує навчання в іншому університеті за фахом текстильного виробництва. Вона розглядає свій вчинок як чітку заяву про самовизначення: “Це я. Це моє тіло. Це моє життя”.
Ця історія іранської студентки Аху Дар’яї резонує з усіма, хто цінує свободу та людську гідність. Для українців, які сьогодні самі борються за свою незалежність та право на вільне життя, такі історії є нагадуванням про спільні цінності та важливість відстоювання своїх прав. Вона демонструє мужність окремої людини проти системи, що прагне контролювати особистий вибір та обмежувати свободи. Хоча ця новина безпосередньо не стосується життя українців у Греції, вона є яскравим прикладом незламності духу та універсального прагнення до свободи, що є близьким і зрозумілим для нашої громади.
